Одного разу дві жаби беркицьнулися в глечик з вершками. А у цього глиняного глечика були дуже високі й слизькі стінки – жабам звідти ніяк не вибратися. Борсаються вони там, борсаються… Одна трохи поплавала, погребла лапами й думає:

-Однаково мені звідси не вибратися. Нащо ж я буду дарма старатися, стільки мучитися намарне й сили витрачати? Ліпше відразу потону.

І втонула.

А друга жаба подумала:

-Ні, потонути я завжди встигну. Краще я поборсаюсь, а раптом щось удасться вдіяти.

Та як вона не старається, нічого не виходить. Але жаба не здається й не сумує. Із останніх сил бореться, брьохається у вершках. І раптом… відчула квакуха, що під ногами в неї щось тверде та міцне. Виявляється, що поки борсалася, встигла збити із вершків масло. А тоді відштовхнулася жаба щосили й вистрибнула з глечика.

Мораль притчі:
«Пручайтеся – випливете!»
Ніколи не слухайте тих, хто має дурну звичку ставитися до всього песимістично, тому що вони крадуть найпрекрасніші мрії й надії, які ви зберігаєте  у своєму серці!
ОГЛУХНІТЬ, коли вам говорять, що ви не можете здійснити свої мрії! І тому: ЗАВЖДИ будьте налаштовані ПОЗИТИВНО!

Зустрівся якось перехожий з Чумою.

-Куди йдеш, чумо! – спитав він.

-Іду в Багдад, - відповіла Чума. – хочу заморити п’ять тисяч душ.

За деякий час зустрілися вони знову.

-Ти збрехала мені. Казала. Що замориш п’ять тисяч душ, а загинуло п’ятдесят тисяч, дорікнув чумі чоловік.

-Ні, ти помиляєшся. Я згубила лише п’ять тисяч, решта померли від страху.

Мораль притчі:
Не допускайте страху і паніки в своє серце!Страх ранить гірше автомата.

Жив собі цар Соломон. Попри його величезну мудрість, життя царя було сповнене неспокоєм та сум’яттям. Одного разу вирішив він звернутися за порадою до придворного мудреця:

-Допоможи мені – багато речей та подій в житті здатні вивести мене з себе. Я надто запальний, і це страшенно ускладнює моє життя.

-Я знаю, як тобі допомогти. Одягни цей перстень – на ньому висічено фразу: «Це мине!». Коли тебе охопить сильний гнів, величезна радість чи глибокий сум, просто подивися на цей напис, і він протверезить тебе.

Соломон прислухався до порали мудреця й зумів віднайти спокій. Але якось ситуація випала така складна, що погляд на перстень хіба що викликав спалах гніву. Соломон зірвав персня з руки й хотів жбурнути в ставок, але раптом побачив на внутрішньому боці прикраси «І це теж мине…»

Мораль притчі:
Все минає, все міняється. І ми змінюємося на краще, якщо вчасно усвідомлюємо, що ускладнює наше життя, і починаємо шукати нові ресурси. Сила завжди всередині нас.

У пущі Колорадо туристи захоплювалися рештками велетенського дерева, яке мало близько пів тисячі літ. Коли Христофор Колумб дістався до Америки, на тому місці росло молоде деревце. Воно перетривало бурі, землетруси, тисячі атмосферних катаклізмів, снігові лавини. Щоб обняти його пняк, треба було узятися за руки двадцятьом людям.

Та якось малесенький, майже невидимий шкідник відклав на корі невелику кількість мікроскопічних яєчок. З них вилупилися невеличкі личинки з невгамовним апетитом. І за декілька місяців дерево-велетень, що пережило бурі, було знищене.

 Мораль притчі:
«Будь уважним до дрібниць, бо з них народжуються великі речі» - підсумовує Бруно Ферреро. Страх теж як маленький черв’як, який робить свою справу. Не допусти запанувати страху над собою.

В одного чоловіка було троє синів. Помираючи, батько звелів синам принести віник і по черзі переламати його. Проте ніхто не зміг виконати цього завдання. Тоді батько звелів розв’язати віник, взяти кожному сину по прутику і переламати. Сини без труднощів впоралися із батьковим завданням. На це батько їм сказав:

«Сини мої, ось так легко, як ви переламали ці прутики, зможуть і вас побороти вороги, якщо ви будете поодинці. А разом вас не здолає ніяка сила.»

Мораль притчі:
Разом ми – сила, яку не здолати.

Якось один цар вирішив випробувати всіх своїх придворних, аби зрозуміти, хто з них гідний зайняти важливу державну посаду. Чимало властолюбних і мудрих мужів прийшли до нього.

О мудреці! – звернувся до них цар. Маю до вас складне завдання. Хотів би знати, хто зможе розв’язати його.

Він звелів підвести присутніх до величезних дверей/

-Це найбільші і найважчі двері у моєму королівстві хто з вас може їх відчинити? – спитав цар.

Одні придворні тільки заперечно похитали головою. Другі, які вважалися мудрішими, оглянули двері, але визнали, що не зможуть їх відчинити. А коли вже й наймудріші це підтвердили, і решту зголосилися, що завдання занадто складне.

Тільки один візир підійшов до дверей. Уважно оглянув їх, помацав, спробував кількома способами відсунути їх, потім різко штовхнув. На диво двері прочинилися. Вони були просто зачинені, але не замкнені. Потрібна була лише воля і відвага, щоб діяти рішуче. Тоді цар оголосив:

-Ти отримаєш цю посаду при дворі, адже покладаєшся не тільки на те, що чуєш і бачиш, а й на власні сили і не боїшся помилитися.

Мораль притчі: у кожного на шляху трапляються труднощі, але головне – не складати рук, а долати перешкоди, робити спроби.

У животі вагітної жінки розмовляють двоє малюків. Один каже:

• Ти віриш у життя після пологів?
• Певна річ. Очевидно, що життя після пологів існує. Ми тут, аби стати досить сильними і готовими до того, що нас чекає згодом.
• Це дурість! Жодного життя після пологів бути не може! Ти хіба можеш уявити таке життя?
• Я не знаю подробиць, але вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, ходитимемо самі і їсти будемо ротом.
• Яка дурниця! Ніхто не може ходити і їсти ротом. Це геть смішно! Ми ж маємо пуповину, що нас годує.
• Я певен, що так і буде. Все просто виглядатиме трішки інакше.
• Але ж звідти ще ніхто і ніколи не повертався. Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя – це одне суцільне страждання в темряві.
• Ні! Ні! Я добре не знаю, як буде виглядати наше життя після пологів, але у всякому разі ми побачимо маму і вона піклуватиметься про нас.
• Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона?
• Ми – це вона. Вона повсюди нас, ми перебуваємо в ній і завдяки їй рухаємося, живемо, без неї ми просто не можемо існувати.
• Нісенітниця! Не бачив я ніякої мами, а тому її просто немає.
• Тоді скажи, завдяки чому ми існуємо?
• Цього я ще не можу вичерпно пояснити. От підростемо ще трохи, і я знайду пояснення для всього! І якщо вона так піклується про нас, то чому не допомогла нам? Чому ми мали стільки клопотів?
• Не згоден з тобою. Бо, часом, коли все навколо стихає, можна почути, як вона співає, гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться після пологів.

Мораль: Життя після смерті можна розглядати як аналог життя після пологів. На все свій час. Життя не закінчується смертю. Воно починається в новому вимірі і світлі.

Якось старий учитель сказав своєму учневі:

-Будь-ласка, оглянь цю кімнату і спробуй знайти у ній все, що має коричневий колір.

Молодий чоловік оглянувся. В кімнаті було багато коричневих предметів: дерев’яні рами картин, диван, карниз для занавісок, книжки і ще багато різних дрібниць.

• А тепер закрий очі і перечисли всі предмети…голубого кольору, - попросив учитель.
• Молодий чоловік розгубився:
• Але я нічого не помітив!
• Тоді учитель сказав:
• Відкрий очі! Подивися, як тут багато голубих предметів!!!
• Це була правда: голуба ваза, голубі рамки світлин, голубий килим, голубі штори…
• Учень відповів:
• - Але ж це хитрість! Я за вашою вказівкою шукав коричневі, а не голубі предмети.

Учитель тихо зітхнув, а потім посміхнувся:

Саме це я і хотів тобі показати!. Ти шукав і знаходив тільки коричневий колір. Так само відбувається з тобою і вжитті: ти шукаєш і знаходиш тільки погане  і не помічаєш всього хорошого»

Мораль притчі:
Вчимося знаходити серед моря негативу -  позитив, серед небезпек – острівки безпеки, серед бруду – чистоту. Давайте не будемо формувати в себе та інших установку на пошук неприємних новин, поширювати паніку, заглиблюватися в переживання, а будемо шукати ресурси для відновлення та перспективи. Кожне переживання може мати позитивне значення.